ми щодня живемо. і життя приносить нам крім розчарувань ще й дари. то чому ж ми їх не цінимо?
чому люди не вміють цінити одне одного?
чому нам легше зруйнувати ніж збудувати? чому хтось будує а хтось витягає тим часом цегли та ще й з-під самого фундаменту!
чому так легко образити, але так важко попросити пробачення?
чому не ціните ви тепла що вам дають?
чому відкидаєте простягнуту руку?
чому ви люди думаєте що любов це коли маєш отримати усе і про цьому лишитись зі своєю пихою і гордістю? ні! любов це коли даєш і не очікуєш нічого взамін!
чому ви думаєте що все прийде готове! ні! є шанси.. і їх треба ловити! треба міняти себе! треба старатись! інакше потім буде пізно...
звісно час все засипле піском... але такої нагоди може ніколи більше не випасти.
і ще одне... не варто встромляти людям ножа в спину. не варта робити боляче тим хто до цьоого вразливий найбільш...
ви можете бути егоїстами і вам буде на всіх пофіг.. але нажаль час має здатність зберігати в собі все. рано чи пізно все до вас повернеться. і щоб не шкодувати - живіть сьогодні і ставтесь до інших так, як би ви хотіли щоб ставились до вас...
і ще.. пам'ятайте... ЗАВЖДИ ТАК НЕ БУДЕ !
